Коли татуювання стало бізнесом

Ймовірно, вас цікавить, коли в Європі з’явилося прагнення окремих людей повністю покривати тіло татуюваннями та демонструвати себе публіці. До другої половини XIX століття відомості про таких людей мали епізодичний характер. Вони стосувалися дикунів, привезених із району Південних морів, а згодом – тих європейців, які добиралися на острови Океанії і, живучи серед місцевого населення, піддавалися татуюванню, щоб з часом здобути найвищі почесті від вождів і жреців.

До найвідоміших європейців, яких татуювали жителі островів Океанії, належали француз Джозеф Кабрі та англійці Едвард Робертс, Джеймс Ф. О’Коннелл і Джон Резерфорд. Останній прожив 10 років серед маорі Нової Зеландії, де серед інших татуювань отримав і «моко» – татуювання у вигляді спіралі на обличчі. Свої враження Джон Резерфорд описав у книзі, яка в багатьох країнах стала бестселером. Робертс після кількох років, проведених на островах Південних морів, переселився до Індії і там безслідно зник. Інакше склалася доля Кабрі, О’Коннелла та Резерфорда, які з метою заробітку демонстрували свої густо вкриті татуюваннями тіла, подорожуючи разом із мандрівними ярмарками див територією Франції та Англії. Кабрі демонстрував себе у 1817–1822 роках, Резерфорд – на початку 30-х років.

Резерфорд став прикладом для перших, ще непрофесійних європейських татуювальників. У 1829 році двох студентів-медиків одного з британських університетів – Джона Годвіна та Джона Саллана – було оштрафовано на 5 фунтів за те, що вони, застосувавши силу, зробили татуювання 12-річному хлопчикові, щоб видавати його за справжнього маорі.

О’Коннелл був першим із татуйованих європейців, який вирушив на американський континент і там демонстрував себе публіці. Його біографія, як і біографії Кабрі, Робертса та Резерфорда, була насичена численними сенсаційними й таємничими сюжетами. Він прибув до Нью-Йорка у 1835 році. Того ж року його прийняли до одного з американських цирків. Виступаючи у складі циркової трупи, він користувався величезним успіхом аж до 1854 року.

«Капітан Елві» Кемпбелл був татуйований майстром Джорджем Фосдіком у 1940-х роках

Щоб перетворити звичайне татуйоване тіло на бізнес, знадобилися здібності Фінеаса Тейлора Барнума (1810–1891) у сфері реклами. Разом із Д. Бейлі він заснував найбільший у світі цирковий концерн, спеціалізацією якого було демонстрування публіці найдивовижніших «витворів природи і мистецтва». Барнум, майстер містифікацій, визначив місце татуйованих у світі ярмарків. Серед ліліпутів, жінок із бородами, гігантів, жінок без нижньої половини тіла та огрядних людей татуйована людина стала помітною постаттю, а татуювання на тілі – професією. Американський дослідник історії татуювання Альберт Перрі писав про здібності Барнума: «Він відкрив бізнес у татуюванні. Кожен музей задля реклами був змушений наймати татуйовану дівчину з вигаданою біографією, у якій розповідалося, що її викрали й покрили татуюваннями». Так, Барнум умів заінтригувати пересічного глядача.

Дуже відомою і водночас таємничою (можливо, саме тому й відомою) постаттю з татуюванням у Європі XIX століття був такий собі Костянтин, якого також називали «князь Костянтин», «Капітан Джорджі Травелла», «Татуйований з Бірми». Сам він стверджував, що є суліотом (албанцем із Сули) або одним із диких, зухвалих чоловіків родом із суворих Балкан. Під час виступів Костянтин також виступав у цирку, очолюваному Барнумом, у трупі якого з’являвся в різні сезони, щоразу викликаючи сенсацію своїм незвичайним виглядом. У цирку Барнума Костянтин заробляв 1000 доларів щотижня і тримав при собі спікера, який перед кожним публічним виходом, під час якого Костянтин демонстрував свою «галерею» на тілі, оголошував публіці: «Цей дикий татуйований чоловік завжди вражає всіх жінок».

У 1872 році Костянтин відвідав Європу, де затримався на чотири роки. Під час перебування в Німеччині він справив величезне враження не лише на публіку, що шукала розваг, а й на представників наукових кіл, насамперед антропологів, етнологів і лікарів, які неодноразово його обстежували. Костянтина вивчали на засіданнях таких організацій, як Шльонське товариство народної культури з центром у Вроцлаві, Антропологічне товариство та Товариство лікарів у Відні. Його також бачили на з’їзді німецьких біологів і лікарів у Штутгарті. Найбільш пильну увагу виявило Берлінське антропологічне товариство, яке понад 20 років займалося його детальним вивченням і видало чимало наукових праць.

Костянтин мав на собі 388 татуйованих мотивів, з них 137 – на нижніх кінцівках, 52 – на животі, 51 – на лівій руці, 50 – на правій руці, 50 – на грудній клітці, 37 – на спині, 8 – на шиї, 2 – на лобі. Малюнки вкривали практично все тіло, за винятком носа та ступнів. На його шкірі зображувалися пантери, тигри, газелі, слони, змії, крокодили, ящірки, саламандри, жаби, мушлі, равлики, орли, павичі, перлини, сови, лебеді, сфінкси, дракони та інші тварини й істоти міфологічного походження, постаті жінок, зброя та інші подібні мотиви. Окремі зображення вирізнялися високою майстерністю виконання. Крила птахів ніби здіймалися над тілом.

Загадка, пов’язана з походженням Костянтина, його віком на момент появи в Європі, часом і місцем, де він покрив своє тіло численними й різноманітними татуюваннями, так і не була розгадана. Після багатьох успіхів у 1892 році він раптово і безслідно зник. Коли Костянтина – грека, албанця, турка, суліота з американським паспортом, за професією контрабандиста зброї, шукача золота, пірата й шахрая – вважали загиблим у Середземному морі, якийсь чоловік на ім’я Фелісьєн повідомив у Відні, що цей людський феномен, раніше розбагатівши, відійшов від світського життя і помер у злиднях. Ким був той чоловік? Послідовником Костянтина? Його новим втіленням? На ці питання відповіді вже не будуть знайдені.

Само собою зрозуміло, що слідом за татуйованими чоловіками, які з часом уже не викликали у публіки такого інтересу, натільний живопис почали публічно демонструвати й жінки. Першою з них, яка наважилася за гроші показувати татуювання, що покривало все тіло, була американка Ірена Вудворд, названа «красунею Іреною». З 1890 року протягом кількох років Ірена Вудворд виходила до глядачів у Берліні, куди вони стікалися натовпами до «Паноптикуму Кастанса».

Американка мала на своєму тілі близько 400 окремих зображень, виконання яких, на думку багатьох знавців, свідчило про «певний художній смак». Серед найчастіше представлених на шкірі «красуні Ірени» мотивів були метелики, квіти, індіанці, комахи, сцени з громадського життя та інші подібні сюжети.

«Красуня Ірена» здобула величезну популярність і жила за рахунок розповідей про свої татуювання, виконані в тогочасному американському стилі. За її словами, вона зробила татуювання на Дикому Заході в Техасі, щоб уникнути уваги вороже налаштованих червоношкірих індіанців. Сумнівна історія, проте натовп її шанувальників не ставив зайвих запитань. Серед метеликів, квітів, ангелів, сонць, очей і сентиментальних сцен, наприклад, сцен прощання з моряками, її тіло в різних напрямках перетинали стрічки з написами, що містили послання на кшталт: «Ніщо без честі», «Ніколи не впадай у відчай», «Я живу для тих, кого люблю». За традицією стрічки або сувої з текстовими татуюваннями розміщувалися серед декоративних віньєток, квітів, сердець і тварин. Так формувався американський стиль татуювання.

Німецький антрополог Йоганн Ранке, який представляв «красуню Ірену» членам Антропологічного товариства в Мюнхені, зазначив, що «шкіра привабливої дами блищить і на дотик нагадує оксамит», тоді як присутні на тій презентації шкодували, що «дама була надто стриманою, показавши лише оголені руки, шию, плечі та ноги трохи вище колін, оскільки під час виступу була одягнена як танцівниця».

Французькі злочинці з татуюваннями кінця XIX – початку XX століття. Подібні зображення часто використовувалися поліцією для ідентифікації та каталогізації ув’язнених

У «красуні Ірени», як і слід було очікувати, з’явилися послідовники – американська подружня пара Емма і Френк Бург. На грудях Френка було витатуйовано портрет його дружини Емми в лежачій позі. На лівій руці Бурга було витатуйовано матроський ґудзик, а на ногах від стегон до ступнів нанесено велику кількість знаків, виконаних в індіанському стилі. У Емми Бург на тілі було 250 мотивів, причому на її грудях особливо виділялося ім’я її чоловіка.

До нового бізнесу подружжя Бургів готували два татуювальники. Груди подружжя татуював американський майстер Семюел О’Рейллі, а талановитий англійський майстер Том Райлі зобразив на спині Френка сцену розп’яття, а на спині його дружини – «Таємну вечерю», взявши за зразок відому роботу Леонардо да Вінчі. Щоб ще на певний час продовжити інтерес публіки до цього виду розваг, людей із татуюваннями почали супроводжувати дедалі неймовірніші історії.

Так, якась Кері, що з’явилася в одному з лондонських театрів у 1907 році, розповіла яскраву історію про те, що в дитинстві її викрали й насильно зататуювали. Міс Мара називала себе викраденою дочкою фермера. Інші вважали прості татуювання недостатньо цікавими. Так Ліллі Барнум зробили татуювання з рожевою олією, яке завжди мало солодкий аромат.

Традиційні японські татуювання, відомі як іредзумі (irezumi)

Незважаючи на ажіотажний інтерес публіки, преса того часу ставилася до гастролерів неприязно. Х.Е. Людеке у 1907 році в журналі «Антропофітея» писав, що це були особи «з ушкодженою психікою, факіри, татуйовані звідники, часто чоловіки з розвиненою мускулатурою, при цьому хитрі й безстрашні, які своєю зовнішністю збуджували публіку з поганим смаком».

Однак індустрія розваг, що зароджувалася в ті роки, майже не звертала уваги на подібні оцінки та коментарі преси. Її першими ідолами були як люди, повністю вкриті татуюваннями, про яких ішлося вище, так і багато інших, які з різних причин не потрапили до анналів історії.

Авторка: Наталія ЧАЙКА – медична косметологиня, 30+ років клінічної практики

Редакторка: Наталія ЧАЙКА – головна редакторка ESTportal

Вперше опубліковано: 2015
Оновлено з урахуванням сучасних рекомендацій та актуальних досліджень: 2026